Ірен мороз
Хроніки Майдану 2013-2014
За Майданом вітри виють
Далі Майдану - далі… Там життя, там буденність… Там є лише ти і життя… Є ти і решта світу.
Я приїздила на Майдан, і щодня робила все менше і менше фотографій. Мене ламало і крутило, вивертало навиворіт і знову викидало в життя поза межами. Я розуміла, що ось воно, почалося, переродження? - але кого, чого, чому і за для якого такого майбутнього, яке примушує людей отак виривати себе з тіла, з душі, з теперішнього. Як воно має бути, і могло стати, і як сталось, що ми перестали цінувати найдорожче, і впали ниць...
Я перестала одягати фотоапарат на шию. Я перестала ночувати на Майдані, я перестала жити Майданом і тут все і всі вилізли. Повилазили навіть найхимерніші користі, найдивніші примари і страшні думки. Чому я не можу робити те, що приносило мені задоволення, чому я не хочу робити те, що може принести мені немало прибутку і можливо, нарешті, визнання. Чому найкориснійший та "дохідний" період я відійшла в сторону і просто стала читати людей…
Чому так стається, що інші плачуть, а я дивлюся, інші сміються, а я дивлюся, інші вмирають, а я дивлюся, інші мають, а я дивлюся. Отак я дивилась, дивилась, дивилась, аж до самої пустоти... І коли інші почали - я перестала...
За майданом вітри виють, стогнуть, завивають. А на Землі люде марно кров ся проливають. У одного весіллячко, у другого горе, у іншого голі ноги, а в третього воля. Один линув у безодню, інший падав в небо, третій камінь брав в долоні, а решта у себе усе брали й віддавали до кінця без решти, і вірили, знали, дбали - дійшло до арешту... І не думав отой вітер, що ніс ся з Майдану, що не вийде просто Бути, не зможе він жити... Де отая вільна воля, що має ся бути? Невже треба брат на брата, невже треба вбити... І загнав ся отой вітер, як коня, загнався, і не вірить і не знає, за голову взявся... Лиш за тою стороною, де життя, де мрія, Осталася одинока й любов і надія. Невідомо шо всі люди од того ся мають, За майданом вітри віють, стогнуть, завивають...
