Таку «військову підготовку» Іван проходив щоразу, коли ходив «на калим». То дрова порубати, то город перекопати, то кому лаву поставити чи допомогти з будівництвом. А коли вдавалось оминути стограмову перерву, ніс до «Наденьки» півлітра, аби вона могла зробити настоянку на цвіту коров'яку. Тітка Надя дуже хазяйновита. Завжди має чим нагодувати чоловіка. На випадок будь-якої хвороби є настоянки на травах. І завжди охайна грядка на городі. Вона має неабиякий досвід в обробці землі. Щоліта разом з сонцем ходила в поле проривати буряки, а по обіді сапала городи сусідам (ті навіть не знали, що то вона їм допомагає), а ввечері на своїй ділянці поралась. Ще встигала попрати білизну у стаціонарі місцевої лікарні. То єдина робота за яку вона брала гроші – бо то державні. Надія з 14-ти років працювала в колгоспі на трудодні і не мала паспорта. Бо сільським людям до 1970 року не видавали паспорти, щоб не повтікали з колгоспів. А після розвалу СРСР працювала санітаркою в лікарні.

Дядько Іван з Бердичева. Закінчивши школу пішов служити в армію на сім з половиною років в Карелію. Демобілізувався і поїхав будувати комунізм спочатку на Курильські острови потім в Анадиру та до Сибіру. Оженився, став батьком трьох дітей. Діти виросли, завели власні сім'ї та залишилися жити в Тюмені. Дружини не стало. Дядько Іван повернувся до Бердичева де і пропрацював 14 років на хлібозаводі де отримував 80 000 купоно-карбованців. А коли комунальні за квартиру перевалили за 86 000 Іван закрив квартиру та пішов у будівельну бригаду. Познайомившись з Надею, зрозумів, що назавжди осів у Корнині, та продав стару квартиру в місті. Став вирощувати тютюн, аби не витрачати зайвих грошей на «державні» цигарки, і викопав власну криницю, щоб у своєму дворі була. У хаті з'явився господар.